Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

Резюме

Фінансова політика України в умовах перехідної економіки відображає конкретні завдання соціально-економічного розвитку суспільства і відповідні фінансові можливості держави. Сьогодні у зв’язку з виходом на позитивну економічну динаміку потрібні кардинальні зміни як щодо ідеології і спрямування цієї політики, так і напрямів використання окремих фінансових методів, інструментів і важелів. Насамперед вкрай необхідна узгодженість у сферах фіскальної і грошово-кредитної політики.

Реалізація фінансової політики здійснюється через фінансову систему, яка в сучасних умовах є розгалуженою сукупністю різ­них суспільних і приватних інституцій, що сприяють вирішенню завдань економічного і соціального розвитку. Її функціонування як єдиного цілого охоплює два основні напрями. По-перше, вона покликана забезпечити потреби всіх суб’єктів у фінансових ресурсах. По-друге, забезпечити раціональний, справедливий і оптимальний розподіл і перерозподіл доходів у суспільстві.

Трансформація фінансової системи, що існувала в умовах адміністративної економіки, з метою забезпечення результатив­ності здійснюваних перетворень повинна проводитися комп-лексно. Реформи, що проводились і проводяться в окремих сферах (бюджетна, податкова і банківська системи, фондовий ринок, страхування та ін.) без урахування системного підходу, були, є і будуть мало результативними, оскільки досить часто їх позитивний ефект супроводжується негативними наслідками в інших сферах.

Україна, хоча і була союзною республікою, власної фінансової системи не мала. У ній функціонували складові елементи фінансової системи СРСР, що згодом і стали основою формування власної фінансової системи. Права української влади в розпорядженні фінансовими ресурсами і доходами на своїй території були дуже обмежені. При цьому фінансова система СРСР у цілому, у тому числі й в Україні, перебувала в передкризовому стані, накопичивши безліч проблем.

Фінансова система в Україні порівняно з країнами з розвиненою ринковою економікою була неповною (практично були відсутні фінансовий ринок і податкова система, слаборозвиненим було страхування, обмеженими були міжнародні фінансові відносини) і функціонувала на принципово інших — адміністративних, а не ринкових засадах, що і визначає складність і напрями трансформаційних процесів у нашій державі.

Трансформаційні процеси у фінансовій системі України від­бувались на тлі глибокої економічної кризи, яка супроводжувалась високими темпами зниження усіх макроекономічних показників протягом 1991—1996 рр. Так, ВВП цього періоду щорічно зменшувався у середньому на 13 %, а інвестиції в основні фонди — на 21 %. З 1997 р. ситуація в економіці та фінансовій системі почала стабілізуватись. Поступово знизились темпи скорочення обсягів ВВП, поліпшились фінансові показники, що й дало змогу вийти починаючи з 2000 р. на позитивну економічну динаміку. З усіх параметрів — динаміки ВВП, інвестицій, рівня безробіття, бюджетного дефіциту, сальдо торговельного балансу, рівня облікової ставки НБУ, інфляції і валютного курсу — досягнута макроекономічна і макрофінансова стабільність.

Дослідження досягнутої макроекономічної стабільності з позицій фінансової результативності й ефективності показує, що далеко не всі фінансові проблеми на даний час вирішені. Про це свідчать результати комплексного аналізу макрофінансових індикаторів. Зниження рівня інфляції і стабілізація курсу української гривні забезпечувались в основному засобами обмежувальної політики, насамперед у сфері грошового обігу — коефіцієнт монетизації економіки скоротився з 80 % у 1991 р. до 11 % у 1996 р. І хоча відбувається поступове підвищення його значення, все ж рівень 22 % у 2001 р. досить помітно (приблизно на 40 процентних пунктів) відрізняється від відповідного показника в країнах з розвиненою ринковою економікою. Також насамперед засобами обмежувальної політики вдалося скоротити обсяги і рівень бюджетного дефіциту.

Найскладнішою фінансовою проблемою сьогодні є істотна обмеженість обсягів фінансових ресурсів та низька ефективність їх використання. У середньому за рік на гривню ресурсів виробляється біля 50 коп. ВВП. Однією з основних причин цього є те, що значна частина ресурсів перебуває у непрацюючому стані — обсяги кредиторської і дебіторської заборгованості перевищують обсяги виробленого ВВП (при цьому майже половина даної заборгованості є простроченою, тобто це фактично втрачені ресурси). І хоча в останні роки ситуація поступово поліпшується, доки ця заборгованість не буде зведена до припустимих меж, забезпечувати стійку макрофінансову стабільність буде дуже важко. Необхідні цілеспрямовані зусилля в усіх напрямах фінансової політики на основі обґрунтованої стратегії і тактики реструктуризації і розвитку фінансової системи.

Необхідність ефективного й цілеспрямованого управління соціально-економічним розвитком вимагає наявності чіткої економічної доктрини та обґрунтованої фінансової стратегії. Наріжним орієнтиром фінансової стратегії України на найб лижчу перспективу має стати всебічне сприяння формуванню та нарощенню національного капіталу. З цією метою необхідно знизити рівень податкового навантаження на підприємницьку діяльність, сприяти зниженню процентних ставок за кредитами комерційних банків. У центр фінансової стратегії слід поставити політику доходів і зайнятості. Необхідно створити як передумови для самозабезпечення громадян, так і посилити мотивацію до праці, насамперед через реформування системи заробітної плати. Вкрай потрібним є реформування оподаткування доходів громадян, наближення його до європейських стандартів.

За основу фінансової стратегії економічного зростання в Україні необхідно взяти дворазове збільшення протягом 10 років рівня ВВП на душу населення, тобто досягнення показника, який був у середині 90-х років (близько 1500 дол. США). Це досить складне завдання, оскільки передбачає дуже високі темпи економічного розвитку — 6—7 % щорічно. Його розв’язання потребує відповідного ресурсного забезпечення. Проте в даний час обсяги внутрішніх фінансових ресурсів дуже обмежені — близько 90 млрд дол. США, або 100 млрд євро. На подібній фінансовій основі забезпечити протягом десяти років такі високі темпи економічного зростання практично буде неможливо.

Нарощування ресурсного потенціалу фінансової системи необхідно здійснювати в усіх напрямах одночасно. Насамперед слід сприяти збільшенню і продуктивному використанню фінансових ресурсів підприємств. Необхідно усунути «вимивання» через систему оподаткування оборотних коштів підприємств і в цілому перенести податковий тягар переважно зі сфери вироб­ництва у сферу споживання. Також надзвичайно важливо сприяти зміцненню банківської системи України і створенню привабливого клімату для іноземних інвестицій.

Найважливішою складовою фінансової стратегії економічного зростання в умовах, що склалися, має стати активізація ролі держави в інвестиційному процесі. В умовах перехідної економіки і надзвичайної обмеженості в ресурсах без державних інвестицій навряд чи можливо забезпечити високі темпи економічного зростання. При цьому потрібне відповідне інституційне забезпечення — формування бюджету розвитку і створення державного банку розвитку.

З метою забезпечення реалізації фінансової стратегії економічного зростання необхідно посилити координацію дій фінансових органів та інституцій. Міністерство фінансів має перетворитись у мозковий центр вироблення і реалізації фінансової стратегії і тактики, а не тільки забезпечувати, як це є переважно в даний час, виконавські функції. Важливим завданням є створення Координаційної Ради при Президентові України з питань розроблення та реалізації політики доходів і зайнятості населення.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine