Фінансове право - Віхров О.П.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ

План

  1. Поняття та суть державних фінансів.
  2. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності держави.
  3. Фінансово-правові акти та фінансова політика. Органи управління державними фінансами.

1. Поняття та суть державних фінансів

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу виконуючи свої завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів.

Державні фінанси це система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави.

Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі XVIXVII століть повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’явилися власне кредит, а дещо пізніше державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у XVIXVII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

В капіталістичній державі, коли товарногрошові відносини набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу і використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн XIX століття було характерним дуже швидке зростання видатків, постійне перевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось насамперед мілітаризацією економіки. Ще більше посилилась ця тенденція на рубежі ХІХХХ століть, коли майже у всіх капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значно перевищили половину їх прибутків. Крупні кошти витрачалися також на утримання державного апарату парламенту, міністерств і відомств, поліції, тюрем і т.д. Видатки на соціальні потреби освіту, охорону здоров’я, страхування були мізерними. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

У XX столітті відбулося повне зрощення капіталістичної держави з монополіями, дальше розширення функцій держави. Держава стала забезпечувати не тільки обороноздатність країни, охорону приватної власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо брала участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичного капіталізму, особливо після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові глибокі зміни. Їх сутність полягає в тому, що, не дивлячись на дальше швидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітаризацію (особливо в США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку XX століття значно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютні розміри видатків на соціальні цілі освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення.

Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки привела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки на соціальні цілі стали одним з головних. На цій підставі навіть з’явились поняття "шведський соціалізм", "канадський соціалізм" і т.п. Значного поширення набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема у декілька разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтримку сільського господарства однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В найрозвинутіших капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість.

Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес і в розвинутих країнах Заходу досягають нині до п’ятдесятисімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава стала активно допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію, найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного відтворювання у багатьох країнах досягли в наш час двадцяти і більше відсотків загальної суми видатків державного бюджету. З’явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Втручання держави в процес розширеного відтворення і сферу соціальних відносин в новітній час перейшло державні кордони. Так, країни Європейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів, що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціально орієнтованої економіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням державного боргу.

Виключно високого розвитку набули в наш час фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій. За їх організаційною структурою це частіше всього акціонерні товариства. Останнє зумовлено тим, що випуск акцій одна з найефективніших форм мобілізації капіталу. Вона дозволяє трансформувати грошові збереження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів і інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитись на самофінансуванні, що різко обмежувало б їх можливості розвитку. Фінансова сторона діяльності акціонерних товариств і підприємств інших форм власності набуває все більшого значення.

При цьому необхідно мати на увазі, що коли фінанси підприємств загальнодержавної і муніципальної форм власності належить розглядати в цілому як децентралізовані грошові фонди держави, то фінанси підприємцівприватників необхідно розглядати з точки зору державного впливу на них зовсім з інших позицій. Доцільно пригадати зауваження з цієї нагоди відомого французького юристафінансиста Поля Марі Годме, який писав, "що в жодному випадку не слід забувати про фундаментальні відмінності між державними і приватними фінансами. Головна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів залежить від законів ринкової економіки.

Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру облікового процента. Стан же і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади". П. Годме стисло сформулював відмінні риси приватних фінансів від державних, які можна звести до наступного:

держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи за допомогою системи податків та інших обов’язкових платежів, в той час як примусового виконання по відношенню до самої держави ніколи не буває. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні доходи і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати свої зобов’язання;

державні фінанси пов’язані з грошовою системою, яка в більшій або меншій мірі управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;

приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, це засіб здійснення загального інтересу;

розміри державних фінансів незрівнянно більші, ніж розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.

"Цих відмінностей цілком достатньо, резюмує П. Годме, щоб розглядати фінансове право як самостійну науку, яка, не дивлячись на свій зв’язок з приватними фінансами, чітко відмежовується від останніх і не залишає місця для того, щоб створити єдину науку про фінанси, яка б об’єднувала як державні, так і приватні фінанси".

Таким чином, державні фінанси це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов’язана з її існуванням. Проте не будь-які грошові відносини є фінансовими (наприклад, відносини купівліпродажу є цивільноправовими, відносини з приводу сплати адміністративного штрафу адміністративноправовими і т.п.).

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що вони виконують. Гроші це всезагальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюються затрати праці виробників, а фінанси економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів. Головне призначення фінансів полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачанням грошових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

підприємствами в процесі придбання товарноматеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг;

підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів і їх розподілі;

державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків;

державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами,

громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них; окремими ланками бюджетної системи;

органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку; нарешті, грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів. Фінанси виступають зв’язуючою ланкою між створенням і використанням національного доходу, допомагають на основі врахування потреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропорції між фондом споживання та фондом нагромадження.

Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу при розподілі та перерозподілі вартості суспільного продукту фінанси мають об’єктивний характер і відносяться до числа базисних категорій. Потрібно завжди пам’ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють існування фінансів.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine